Будинок для покупки в Лісабон Лісабон

Історія цього простору тісно пов’язана з історією його власників та мешканців. Саме вони протягом багатьох років впливали на садибу від її заснування до сьогодні, будуючи, перебудовуючи, моделюючи та оновлюючи простір, роблячи його власним, відповідно до свого стану, спадщини та смаків того часу. Завжди існувала співзвучна естетична лінія в різний час, або за критеріями власника, або позначена вибором митців визнаної цінності, національних чи іноземних, які зробили внесок у визнання Quinta da Torre de Santo Antionio і захоплювався простором за своє унікальне значення спадщини. Його географічна структура Quinta da Torre de Santo António das Gateiras, сьогодні відома як Quinta da Torre de Santo António, або як його більш відомий сьогодні, Quinta do Marqués, розташований в муніципалітеті Торрес-Новас, район Сантарем. Розташований в районі давнього поселення, про що свідчать різноманітні археологічні розкопки або велика топоніміка арабського походження, він був завойований і знову завойований, отримавши хартію в 1190 році королем Д. Санчо I. Територія, яка мала важливе значення Пункт постачання королівських конюшен і корчмів для мандрівників, що проходили повз, був зайнятий переважно оливковими гаями та виробництвом злаків. Ці характеристики та факт його близькості до Лісабона привілейують появу деяких маєтків, які, належаючи до близькоспорідненої еліти, сприятимуть соціально-демографічному розвитку регіону. Майже завжди був прив’язаний до роялті – шляхом володіння, приданого чи дарування – Торрес Новас підтримував стосунки з деякими соціальними діячами, таким чином залучаючи власників еліти, яка з другої половини дев'ятнадцятого століття забезпечувала певний економічний прогрес, стимулюваний будівництвом нових комунікаційних шляхів і базуючись на певній індустріалізації та сільському господарстві, які механізували. виникне в цей момент часу. Таким чином, муніципалітет є дуже привабливою інвестицією для заможних сімей, освіченого та обізнаного соціального класу, який не боїться наважитися на архітектуру та оздоблення, наймаючи кількох художників, які залишать свій бренд на довгі роки. Маєток та його історія Quinta da Torre de Santo António das Gateiras, спочатку так називався, оскільки він розташований у місті Gateiras , названий на честь великої кількості диких котів у цій місцевості, був заснований наприкінці сімнадцятого століття. Розташована на плато в сільській місцевості, будівля стоїть окремо на схилі пагорба як вражаючий архітектурний зразок, що є свідком різноманітних втручань, яким вона зазнала протягом багатьох років і які перетворили її в будівлю, яка досягла нашого днів, насичених історією мистецтва, а також слідами, які залишили його мешканці за ці роки. Будівництво першої будівлі на тому самому місці датується сімнадцятим століттям, за замовленням її першого Моргадо (1), горезвісного юридичного консультанта Мануеля де Азеведо Паїса. Після того, як право власності, в тому числі земельна ділянка, пройшло через руки різних власників, наступні сімейні спадщини та різноманітні перетворення, які точно не задокументовані, однак будівля, що прийняла стиль шале, з вбудованою каплицею , був проданий Альфредо Антас Лопес де Маседо був проданий в 1876 році, військовослужбовцю з великою кар’єрою, який, у свою чергу, продав його в 1880 році тодішньому графу Фос Трістану Гедесу з Кейрош Коррейя Кастелу Бранко, який пізніше став першим Маркіз Фоз. Перший маркіз Фос Більше втручання людини в маєток сталося завдяки маркізу Фос, освіченому португальцю, який поєднав гарний смак і знання кращого з того, що було створено в Європі в галузі образотворчого та декоративного мистецтва, надавши тодішній Квінта-де-Санту-Анто-ніу-дас-Гатейрас, архітектурне та ландшафтне багатство, унікальне в муніципалітеті Торрес-Новас. Маркіз Фос, який на той час був одним із провідних і найбагатших бізнесменів країни, також мав відповідну присутність за кордоном, уже керував, разом з деякими з найбільш кваліфікованих португальських художників, реконструкцією та завершенням палацу Кастелу Мелхор. у Лісабоні, придбаний у 1889 році, пізніше відомий як Паласіо Фос і куди він переїхав жити, де зібрав чудову колекцію творів мистецтва, яка роками вважалася однією з найкращих національних колекцій мистецтва. Перший маркіз Фоз купив палац, який дав назву 6-й маркізі Каштелу Мелхор, Д. Гелені, після операцій із землею та нерухомістю для будівництва залізниці, яка мала закінчитися в Лісабоні Россіо. Палаціо Фос на Прака-дус-Ресторадорес у той час і до кінця 19-го століття був найвизначнішою резиденцією в центрі Лісабона після капітального ремонту. Після придбання маркізом палац знову став об’єктом внутрішньої та зовнішньої реконструкції, продовжуючи залишатися однією з найрозкішніших резиденцій міста, чудовим культурним центром і одним з улюблених місць для зустрічі лісабонської еліти, різноманітні вечірки та урочистості. Однак незабаром, у двадцятому столітті, нестабільний фінансовий стан маркіза Фос, який серйозно постраждав від кризи 1891 року, змусив його відмовитися від своїх активів, оголосивши аукціон, який тривав десять болісних днів, що викликало постійні приїзди та збирання допитливих людей і покупців, вітчизняних і іноземних, які виїжджали на місце, щоб побачити чи придбати частину товару на аукціон. Маркіз зібрав у палаці вражаючу колекцію мистецтва з великою комерційною цінністю, колекцію, яку він продав разом з рештою палацу, щоб погасити свої борги. Йому також приписують відому фразу «Я не людина без майна, я людина без кредиту», яка показує неблагополучне становище, в якому він перебував. Його ім’я перестало бути синонімом великого капіталу та великих інвестицій. Однак саме Квінта-де-Санту-Анто-ніу дас-Гатейрас, починаючи з 1901 року, присвятить всю свою увагу та турботу, як у будівництві нової каплиці, так і в перебудові будинку та у створенні лісопарку, а також у модернізації та експлуатації сільської частини. Його живий інтерес до регіону зародився вже багато років тому, коли після купівлі Quinta de Santo António das Gateiras, який тоді використовувався для короткого сімейного проживання, він придбав інші сусідні об’єкти, присвячені найрізноманітнішим видам сільського господарства та вина. виробництво. І це буде на тій фермі, де він буде проводити більше часу зі своєю сім’єю і яка буде його резиденцією з 1907 року, оскільки це рішення пов’язане, по суті, з банкрутством його підприємницької діяльності, що сильно постраждало від кризи 1891 року, яка змусила його громадське життя в Лісабоні дуже некомфортно. Таким чином садиба стане “притулком спокою” бо маркіз також явно пригнічений втратою дружини. Відомо, що, хоча вони не були точно зафіксовані, були втручання в існуючу тоді примітивну садибу, яка складалася з шале з двома поверхами, мансардами та двосхилим дахом, критими балконами та вежею на чотири поверхи та чотири водяні дахи з мансардами. . Але саме в 1901-1907 роках під керівництвом Антіо Казіміро Сімєса, друга маркіза Фос, були перевірені найвиразніші зміни міської архітектури садиби в повній трансформації садиби. Шале, яке до того існувало, будівля майже утопічного характеру, з відбитком художнього відродження неомануеліну та неоготики, модного на той час. У цьому контексті виділяються два південних мануелінові вікна 16 ст., з дому Матеуса Фернандеса, архітектора монастиря Батальї, імовірно запропонованих королем Д. Карлосом маркізу, а також дві його копії. південний фасад. Інтер'єр нової будівлі містить ряд тематично оформлених кімнат, зі стінами, покритими гобеленами з палацу Фоз, розписними фризами, прикрашеними рослинними мотивами, або кесонними стелями, прикрашеними лебедями, намальованими відомим художником Jos&eacute. ; Малхоа. Сходи, прикрашені кованими щитками, сталлю та золотою бронзою з ліліями – геральдичний елемент дуже присутній у всьому будинку – відзначають пишність і елегантність простору. Крім того, використання кахлів вісімнадцятого століття та інших із Fá de Faiancas з Кальдас-да-Раїньї, а також мавритансько-іспанського мотиву розкриває еклектизм того часу. Вже кілька років тому, приблизно в 1896 році, нова каплиця, присвячена Санто-Антоніо і об'єднана в лісистий парк з різноманітними видами, була побудована в одному з найвищих просторів міської зони і відокремлена від житлового будинку, маючи Головною визначною пам'яткою є озеро звивистого формату площею близько 1000 м2. У районі на північ від цього парку, біля теперішнього головного входу в маєток, стайні, каретні будинки та прислуга’ квартали були відновлені. Нова каплиця з незначною неоготичною рисою, дуже рідкою в Португалії, з помітною вертикальністю та гармонійною пропорцією між тілами, містила деякі цінні твори сакрального мистецтва, які збереглися там і донині. Уся відкрита садова зона також була значно модифікована, з’явився один із садів під назвою «Жардім Вельо»; (Старий сад), підпис тодішнього відомого французького садівника Педро Мор'є. Згодом, наприкінці 1950-х і на початку 1960-х років, відбулися нові відповідні зміни, які надали садам їх нинішню конфігурацію. Слід також зазначити, що в 1900 році було надано дозвіл на експлуатацію водних ресурсів у цьому районі і, таким чином, для забезпечення питної води в маєтку було прокладено чавунний трубопровід від місця захоплення до вхід до садиби, на відстані близько 600 метрів – елемент, який зберігся донині, будучи використаний для живлення озера в парку. Дослідження Луїджі Маніні Ремонт Квінта-де-Санту-Анто-Антоніо, спроектований маркізом, проводиться в той час, коли архітектура має важливе значення актуальність у суспільстві, чітко представляючи статус, не тільки економічний, але переважно культурний, власників. Хоча в тогочасних конструкціях проявляється певна еклектика, індивідуалізм їх естетичного вибору чітко відображає їх соціальний та інтелектуальний характер. Тож, бажаючи залишити свій персональний слід у маєтку, вибір того, хто його переобладнає, лягає на Луїджі Маніні, відомого художника та сценографа, який уже працював у палаці Фоз з нагоди святкування, що там відбулося. Луїджі Маніні зробив кілька проектів для деяких капіталістів навколо маркіза Фос, між фермами та шале на схилах Серра-де-Сінтра, а пізніше був запрошений розробити проект готелю Bucaco. Проект, який він розробив для Quinta de Santo António, виявляє естетичну еклектизм з нотками стилів португальського мануеліну та ренесансу та елементами англійського та французького натхнення, таким чином поважаючи побажання маркіза, який хотів однакового гармонійного поєднання між різними стилями. і матеріали, які склали його колекцію мистецтва. Однак цей проект врешті-решт не був реалізований, оскільки маркіз обрав меншу будівлю, хоча й натхненну дослідженнями Маніні, особливо в таких рисах, як фортечна вежа та північний фасад основного корпусу, які він спроектував і побудував без допомоги архітектори або майстри, доручивши ведення робіт уже згаданому Антоніо Казіміро Серро, своєму другові й товаришу. Наведені нижче власники та їхня спадщина Маркіз Фоз залишався узуфруктуарієм Квінти до своєї смерті в 1917 році, положення, яке було визначено його дружина, фактична власниця майна, спадкоємцем якої після його смерті стала третя дочка маркізів. У 1907 році вона продала ферму своєму брату, третьому графу Фос, і назва власності була змінена на Quinta da Torre de Santo António. Оскільки новий власник був інженером-агрономом, він присвятив деякі роботи спорудам, пов’язаним з веденням господарства, які він розробив, доручивши керувати господарством та його обробленими та лісистими ділянками протягом 27 років, що минули після смерті с. свого батька своїм. У 1955 році, наприкінці рішення суду, Гіл Хосé Право власності на майно отримує Гуедес де Кейр, Конде да Фос, один із синів і прямих спадкоємців попереднього власника. З 1953 року граф Фоз був одружений на Гертруді Швец, австрійській жінці, вдові Сержа Воронова (лікаря російського походження, відомого в усьому світі тим, що впровадив і розробив методику омолодження за допомогою імплантації мавпячих залоз). З самого початку подружжя розпочало глибокий ремонт у штаті з метою постійного проживання, зберігаючи, однак, витонченість, введену першим маркізом Фос. Головне крило будинку помітно змінено, додано двоповерхову терасу, реконструйовано та модернізовано декілька кімнат та створено спальні кімнати з окремими ванними кімнатами, у головній вітальні встановлено монументальний мармуровий камін з палацу Фоз, а також В екстер'єрі внесено різноманітні перебудови, з яких виділяється облаштування басейну, належним чином обладнаного душовими кімнатами та кухнею для пікніків, водночас також оновлено систему водопостачання. У цей час подружжя влаштовувало пам'ятні вечірки та відпочинок в маєтку, куди відвідувало кілька відомих особистостей; дехто ще пам’ятає часті візити Салазара чи Крістін Гарньє, відомої французької журналістки, з якою він був близьким, а також короля Італії Умберто II та Олени Лупеску, дружини короля Румунії Кароля. Після смерті графа її чоловік у 1976 році Гертруда Швец успадкувала майно і знову вийшла заміж у 1978 році з Антоніо Рамада Курто, а в 1987 році знову овдовіла. залишаючи дітей. Пізніше того ж року маєток перейшов до власності Дагмара фон Йосиповича Серра ді Кассано, Дукези Серра ді Кассано, загальної спадкоємниці та двоюрідної сестри Гертруди Швец, яка зберігала його до 1996 року. У 1996 році майно був проданий Хельдеру Коррейі, який у липні 1996 року продав з аукціону майже всі безцінні меблі житлового будинку. У 1999 році його придбала компанія SLN Group, пізніше Galilei, яка навіть оголосила про будівництво елітного туристичного проекту і з кінця 2017 року належить компанії Apostalegre, SDC Investimentos Group. Однак згідно з генеральним планом муніципалітету його частково класифікували як міську територію, відповідно до якої власнику надано право на будівництво з певним виразом. Нинішні будівлі Вся головна будівля є свідченням різноманітних ремонтів, які піднесли простір предметами мистецтва та декору. Кожен архітектурний аспект і кожен фрагмент розповідають частину історії цього місця та кожного з його мешканців. В інтер’єрі, на північній стороні, стоїть атріум, який відкривається до великого залу. В атріумі тротуар складається з плитки в стилі нео-грязь, стіни вкриті гобеленами, а кесонна стеля прикрашена розмальованими лебедями. На одній із його стін залишається полотно з гербом родини. У великій залі є піч з мармуру та бронзи, можливо, французького походження та трибуна, що підтримується мармуровими колонами. У їдальні, з боку саду, є неосередньовічна піч на дровах з розписною стелею з рослинними мотивами. Сходи, що ведуть на верхні поверхи, викладені плитковими панелями в стилі бароко першої половини 18 століття. На верхньому поверсі, з південної сторони, у двох кімнатах виділяються мануелінові вікна; кахельна підлога в стилі рококо в одному з коридорів і кахельна ванна кімната в стилі ар-нуво, виробництво Sarreguemines. І трибуна великого залу, і сходинки мають бронзові балюстради, можливо, французького походження. З меблів, які колись високо оцінювалися, залишилася лише одна золота бронзова лампа з вітражами, гербові дерев’яні стільці та велике полотно в рамі із зображенням герба маркіза Фос. Решта меблів, які включали колекцію речей з палацу Фоз, здебільшого виставляли на аукціон у 1996 році. У прибудові вздовж дороги є стайні з двома приєднаними прямокутниками та дахами різної висоти з горища. Виділяється керамічна плитка в стилі неоренесансу з гербом маркіза Фос, нанесена на стіни, а також два красиві глазуровані гончарні горельєфи, приписувані Бордало Пінейру, які символізують Благовіщення Богородиці. і які десь вчасно прибрали з південного фасаду будинку. Каплиця також є прекрасним зразком релігійної архітектури. Розташований в безпосередній близькості від палацу, він має латинську хрестоподібну рослину. Головний фасад має кутовий фронтон, осьовий портал з ламаною аркою, архівольтами та вікном-трояндою. На задньому фасаді гранована апсида має розбиті аркові вікна. Є також тристоронні бічні фасади зі ступінчастими контрфорсами, з ламаними арочними прорізами. В інтер’єрі каплиці виявляється дерев’яний вівтар у неоготичному стилі, поліхромні вітражі та панелі, прикрашені ангелами та ліліями, обрамленими контр-вигнутими арками. На відміну від того, що сталося з палацом, наповнення каплиці збереглося до сьогодні, можна спостерігати всі елементи, зібрані першим маркізом Фос. На вівтарі дерев’яний вівтар представляє відвідувачеві образ святого Антонія, покровителя маєтку та каплиці. Це зображення висотою 1,10 метра і датою 1898 року, зроблене у Fábrica de Faiancas у Кальдас-да-Раїнья, має підпис Рафаеля Бордало Пінейро. У каплиці також зберігаються гіпсові скульптури Пресвятого Серця Ісуса, Святого Франциска Ассізького і Святого Франциска Сальського, привезені з каплиці палацу Фоз; і досі зображення римської Санта-Паули XVII століття з габітом ордена Святого Ієроніма. Зі скульптур у каплиці стоїть зображення Господа Пассоса в натуральну величину, підписане отцем Жоо Крісастомо, датованим 1767 роком. Факт обличчя, рук і ніг, виконаних у поліхромній блясі, робить цю скульптуру унікальною та національна довідка. Озеленення Палац оточений садами та лісами, про організацію яких також дбали його наступні власники, оскільки вони є важливим аспектом з оцінки майна. Рослинність складається з кількох місцевих видів дерев – такі як дуб португальський, дуб дуб, пробковий дуб, оливкове дерево, сосна лугова та дика сосна, ясен, каштан, чорна тополя, вільха та верба, останні на берегах водотоків; і середземноморські види чагарників, такі як дуб кермес, деревиця, гранат, молочай, розмарин, жимолость ліани, сарсапарилла та ароматичні трави, такі як материнка, каламін, чебрець, жовч землі (Centaurium erythaurium). На початку шляху, що веде до каплиці, все ще є два вражаючі кедри, а також гігантський кедр, який, як вважають, був посаджений під час заснування Моргадо і який повинен бути одним із найстаріших кедрів у Португалії. Посилання: PP5189 Особливості власності Вілла Басейн 17 спалень 10 ванних кімнат Кондиціонер Сад Мебльований Опалення Гараж Парковка Оранжерея Приймальня Тераса/Балкон Крита обідня зона Пральня Комора Властивість персонажа Ексклюзивна нерухомість Розкішна нерухомість Ранкове сонце Вечірнє сонце Біля барів/ресторанів Біля шкіл Біля магазинів Біля гольфу курс Поруч із пляжем